Багато видатних педагогів, психологів, письменників підкреслювали
виховне і розвивальне значення казки (С. Русова, І. Франко, К. Ушинський,
Л. Толстой, В. Сухомлинський та ін.).
Різні аспекти роботи з казкою висвітлені у працях сучасних
дослідників, педагогів-практиків (А. Богуш, Н. Вітковська, Т. Гризоглазова, Д.
Джола, Н. Лисенко, Ю. Мандрик, О. Савченко, О. Чебикін, А. Щербо та ін.),
психологів (О. Запорожець, Н. Карпинська, Т. Рубцова, Н. Молдавська та ін.).
Педагогічна мудрість виховання в
тому і полягає, щоб дитина ніколи не втратила віру в свої сили, не відчувала,
що в неї нічого не виходить. «Від успіху до успіху – в цьому полягає розумове
виховання важкої дитини», – стверджував В. Сухомлинський.
Саме казка, яку чує дитина у
відповідному природному оточенні, жива, народжена з уст учителя, ставала
оптимальною формою збудження паростків дитячих фантазій, творчості.
«Коли я сідаю з дітьми під
столітнім дубом, коли над нами спалахують у небі перші зірки, а ми,
притулившись один до одного, сидимо на високій степовій могилі й слухаємо
музику степу, – саме в очах отих діток я бачу перші вогники інтелектуального
інтересу. Вони чекають казку».
Василь Олександрович неодноразово наголошував, що через казку легше
донести до дитини думку, здивувати, викликати бажання виразити себе, свої
почуття й думки словом. Казка – це думка, втілена в художнє слово. Вона запалює
вогник дитячої творчості. Під її впливом дитина починає бачити навколо себе
незвичайні взаємозв’язки між предметами і явищами, досягаючи єдності образів.
Водночас дитина переживає хвилюючу радість, яка породжує бажання поділитися
своєю думкою з товаришами. В колективі виникають найтонші духовні стосунки між
дітьми, коли своїм емоційним, напруженим життям живе думка кожної дитини.»
Аналіз педагогічної спадщини Василя Олександровича дозволив нам виділити
основні форми роботи з казкою, які на думку педагога, найбільш ефективно
сприяли вихованню і навчанню дошкільників та молодших школярів:
- Слухання казок;
- Читання казок;
- Бесіди про казки;
- Виготовлення і добір ілюстрацій до казок;
- Інсценізація казок (театралізація);
- Творення казок
Такий підхід є дійовим засобом впливу казки на розумовий розвиток,
моральні, естетичні почуття дітей.
Для того, щоб казка стала таким
універсальним і ефективним засобом, вона має бути відповідно виконаною. Читання
казки вимагає від педагога володіння культурою мови, артистизму, фантазії.
Після прослуховування йшло обговорення твору, яке було
необхідне для того, щоб спонукати дітей до усвідомлення
образів, які виникли в їх уяві на ґрунті емоцій.
Виготовлення
і добір ілюстрацій – цікавий, захопливий для дітей
вид роботи. Дитина вже мала певні уявлення про образи прослуханої казки і добирала
малюнки (картинки, вирізки з журналів, аплікації та ін.) саме відповідно до
свого бачення казки, що збагачувало, розширювало, деталізувало уявлюваний
образ.
“Казка – це активна естетична творчість, що охоплює всі сфери
духовного життя дитини – її розум, почуття, уяву, волю. Вона починається уже в
розповіданні, вищий етап її – інсценізація” – писав В. Сухомлинський.
Творчість, викликана казкою, досягає свого апогею саме в інсценізації. Образи, які
жили в уяві дітей ідеально, набували вигляду хаток, вітряків, печер, а картонна
Баба-Яга чи фанерні лисиця, ведмідь, заєць видались живими, діяльними, хоч усе
це було витвором їхніх же рук.
Реальність інсценізованих образів та обставин діти сприймали
безумовно. Тут діяв також фактор безпосередньої участі їх у перетворенні
уявного образу в реальний. Фантазія набирала предметних форм. Завдяки посиленню
сприйнятих властивостей навколишньої дійсності, думки та емоції дітей
проявлялись активніше, діти прагнули вплинути на події, про які йшлося в казці.
Творення казки – заключний етап роботи, хоча, звичайно, на кожному етапі є
елемент творчості: під час добору і виготовлення ілюстрацій, а особливо – у
ході інсценізації, коли дитина входить у предметний світ казкових образів.
Досвідчений учитель-практик і тонкий психолог, В. Сухомлинський
бачив у кожній дитині особистість, тонку душу поета, домагався того, щоб у ній
заграла поетична струна, відкрилося джерельце творчості. Працюючи з дітьми над
складанням казок, педагог учив їх знаходити свої слова, доводив, що про весняне
сонечко, бджолу, гілочку можна скласти декілька казок, сюжет кожної буде цілком
самостійний.
Сухомлинський писав: “Творення казки – найщасливіші хвилини мого
духовного спілкування з дітьми, а для них – незрівнянна радість мислення. У
казці дитина утверджує свою гідність мислення” .
Василь Олександрович був переконаний, що читання, розповідання,
інсценізація, творення казки – могутній засіб виховання розуму і добрих людяних
почуттів
У праці «Методика виховання
колективу» В. Сухомлинський звертаючись до молодого педагога відмічає: «...
Якщо ви хочете, щоб вихованець став розумним, допитливим, кмітливим, якщо у вас
є мета утвердити в його душі чутливість до найтонших відтінків думки й почуття
інших людей...надихайте його розум красою слова... Його чарівна сила
розкривається передусім у казці. Казка – це колиска думки, зумійте поставити
виховання дитини так, щоб вона на все життя зберегла хвилюючі спогади про цю
колиску».
Немає коментарів:
Дописати коментар