Дитина і звички. Що робити, якщо дитина плюється?

У мене проблема, на перший погляд, не дуже сер­йозна. Моя донька, їй два роки і сім місяців, тільки-но потрапляє в групу дітей, відразу починає плюватися. З нашої дворової пісочниці вже всі діти розбігаються, коли ми виходимо на вулицю. Коли я говорю суворо, донька мовчить і дивиться на мене, а потім ро­бить те саме. От і не знаю, що мені робити 

Швидше за все, плюнула ваша донька не просто так, а в тій си­туації, коли їй щось не сподобало­ся: сказав хтось щось неприєм­не, іграшку спробував відібрати. А взагалі малюки триріч­ного віку (або близько того) із задоволенням починають   плювати­ся навіть просто так. Для них це вміння — но­ве відкриття: «От як я, вияв­ляється, умію. Який я моло­дець!». І тільки потім плювки ви­користовуються дітворою як зброя. Тобто дослідження закінчилися, і тепер малюк визначає, як же реагує мама, та й усі оточуючі, на такі «бойові» дії. Мама по телефону дуже довго розмовляє? Плюну. Що, не подобається? Отож. Сказали щось неприємне, по­карали? Теж плюну.

Що ж робити в такій ситуації?

У домашніх умо­вах— не загострювати увагу, а, навпаки, ігнорува­ти таку поведінку. Якщо глядачів немає, то й висту­пати буде нецікаво.

А ось якщо «плювання» про­цвітає у дворі, то нікого із дітей, які плюються, все-таки не сварити. Допомогти дитині, яку обпльо­вував ваш малюк, щиро вибачитися, а зі своїм без сторонніх провести спокійну бесіду про те, як мож­на і потрібно поводитися. Головне — все те саме терпіння.

І навчайте малюка користуватися слова­ми, а не плювати. Якщо хтось із друзів по пісочни­ці відібрав іграшку, потрібно не плювати, а пояс­нити, що це твоя іграшка і потрібно попросити по­гратися нею.