Раніше нам так здавалося, що так званих благополучних сімей
у нас значно більше, ніж сімей алкоголіків, ледарів та просто неосвічених людей
з брутальною поведінкою, яким притаманне насильство щодо дітей. Ми змалку
засвоїли істину, що «сміття з дому виносити не можна», а це означало повне
замовчування тих трагедій, які розгорталися за зачиненими сімейними дверима.
Іноді ми чуємо: Як це могло статися?
Адже цей хлопчик з благополучної сім'ї? А він з великою вірогідністю був свідком
домашнього насильства — чи приниження, чи ігнорування, чи навіть побиття
матері, братика і т. ін. Може, і сам ставав жертвою насильства, не спроможний
був захистити ні себе, ні матір, не міг ні з ким поговорити про свій біль.
Сьогодні ми вже добре знаємо про існування такого ганебного
та досить, на жаль, поширеного явища, як насильство в сім'ї. В Україні навіть
прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї».
За статистикою, 75 % потерпілих від домашнього насильства в
сім'ї є діти.
Відомий польський спеціаліст з попередження домашнього насилля
Ліс Аларкон дає таке визначення насильства:
Насильство — це дії, що чинить (-ять) одна (або декілька) особа (осіб), які характеризуються такими ознаками: здійснюються свідомо і спрямовані на досягнення певної мети, завдають шкоди (фізичної, моральної, матеріальної тощо) іншій особі; порушують права і свободи людини; той, хто здійснює насилля, має значні переваги (адміністративні, фізичні, психологічні тощо), що робить неможливим ефективний захист жертви насилля.
Психологічне насильство:
• використання
лайливих слів, крику, образ, які негативно впливають на самооцінку партнера;
• образливі жести
або дії, примус до принизливих дій;
• прояв грубощів
стосовно рідних або друзів партнера;
• завдання шкоди
домашнім тваринам, до яких емоційно прив'язаний партнер (жертва);
• знищення,
пошкодження або приховування особистих речей;
• груба критика
вчинків, думок, почуттів;
• ставлення як до
слуги;
• обмеження свободи
дій і пересування;
• контроль і
обмеження можливості спілкування з рідними або друзями, переслідування;
• погрози
(фізичного насильства, розповісти про особисті справи, секрети тощо);
• ігнорування,
нехтування дитини, відсутність доброзичливої атмосфери;
• втягування у
з'ясування стосунків, шантаж;
• недостатнє
задоволення потреб в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі;
• недостатнє
забезпечення дитині необхідної підтримки, уваги, прихильності.
Вербальне або словесне насильство: здійснюється, коли докоряють за кожний вчинок, критикують
особистість або принижують грубою лайкою. Емоційне насильство може
здійснюватись без слів — за допомогою міміки, поз, поглядів.
Фізичне насильство: будь-яка
насильницька поведінка, яка може проявлятись у вигляді ляпасів, скубань,
укусів, штовхань, ударів, подряпин, опіків, задушень, грубих хапань, відкидань
убік або на підлогу, кидання предметів у жертву, позбавлення їжі або пиття
тощо. •
Сексуальне насильство: зазіхання
на статеву недоторканість жертви.
Економічне насильство:
• позбавлення або
обмеження можливості користуватися і розпоряджатися власними грошовими
коштами;
• позбавлення
можливості користуватися власним або спільним майном;
•
завдання шкоди або
знищення майна партнера (жертви).
Найбільш типовими наслідками такої ситуації стають такі скарги
батьків чи педагогів на поведінку дітей:
•
бійки;
•
конфлікти з оточенням;
•
низький рівень
навчальної діяльності;
•
замкнутість;
•
підвищена
агресивність;
•
похмурий, сумний
настрій;
•
депресія;
•
тривожність, страхи;
•
нестійкість емоційної
системи.
•
Жорстокість щодо дітей
виникає з різних причин:
•
якщо дорослі мають
негативні моральні якості;
•
якщо вони не
задоволені своїм життям;
•
як результат
конфліктів у сім'ї;
•
як психічне
захворювання батьків та інших кривдників.
Наслідки
домашнього насильства:
1.
Обман як основа
поведінки
2.
Депресія
3.
Постійний страх жертви
4.
Брак позитивних
почуттів
5.
Низька самооцінка
6.
Агресивна поведінка
7.
Насильницька модель
існування сім’ї як норма
Шляхи запобігання
Коли дитина поводиться агресивно: з'ясуйте причину агресії; навчайте дитину висловлювати свої почуття і потреби відкрито. Традиційно ми привчаємо дітей стримувати свій гнів та агресивність. І коли ці почуття виникають, дитина навчається їх ховати, відчуваючи сором, провину; установіть чіткі та незмінні межі поведінки, переконайтесь, що дитина розуміє: ворожі, агресивні дії неприпустимі ніколи; пам'ятайте, що ваші дії для дитини – основний взірець для наслідування.
Коли дитина стала
свідком проявів насильства в сім'ї:
• допоможіть дитині поділитися своїми почуттями
з кимсь із дорослих, сприяйте тому, аби вона не замикалась у собі;
• обговоріть ситуацію, її причини, можливі
наслідки;
• допоможіть їй зрозуміти, що в тому, що
батьки сваряться, немає її вини; якщо не впораєтесь самі – звертайтесь до
психолога.
Немає коментарів:
Дописати коментар